Самоосвіта


   Підвищення дидактичної компетентності педагогів також можливе через професійне самовдосконалення вчителя, що містить такі складові, як самоосвіта, самовиховання, саморозвиток. Але найбільших результатів можна домогтися у тому випадку, якщо професійне самовдосконалення є свідомим, планомірним, охоплює всі сторони особистості й діяльності вчителя, націлене на досягнення якісних змін у діяльності вчителя та її результатах, а також стимулюється й одержує своєчасну підтримку і допомогу з боку колективу, методичної служби школи, а саме методичного об’єднання. У кожного педагога з'являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи неперервне професійне зростання. Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно підвищується професійна майстерність учителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. «Творчість — це виживання», — вказує К. Роджерс.
Таким чином, творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж. Імідж вчитель можна створити, займаючись самоосвітою.
Самоосвіта вчителя базується на певних принципах:
1.Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).
2.Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).
3.Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
4.Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
5.Принцип самоорганізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.
Основні компоненти самоосвітньої діяльності.
1. Стартовий інтелектуальний потенціал.
2. Мотиви формування безперервної освіти.
3. Навички самостійного оволодіння знаннями.
4. Уміння розумової діяльності.
5. Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності. 


Особливого значення самоос­вітня робота набуває для вчителів сільських шкіл, особливо мало-комплектних, які часто перебува­ють у методичній ізоляції. В цих школах неможливо у зв'язку з не­численністю педагогічних кадрів організувати роботу шкільних предметних методичних об'єд­нань, а віддаленість шкіл від куль­турних центрів утруднює надання методичної допомоги вчителям, збільшує інформаційний голод.
Відповідно до діючих нор­мативних документів, адміні­страція школи не повинна ви­магати від учителя плануван­ня самоосвіти, але не виклю­чає необхідності здійснення контролю за нею з боку адм­іністрації та громадських організацій.
Необхідною умовою плідної роботи педагогіч­ного колективу є відповід­на організації самоосвіт­ньої роботи шкільною ад­міністрацією, надання по­стійної практичної допомо­ги педагогам, а саме:
створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи;
організація семінарів для вчителів з питань прийомів і за­собів організації самоосвітньої роботи;
визначення конкретних ви­мог для вчителів стосовно само­освіти;
забезпечення внутрішньо-шкільного контролю за цією ділян­кою методичної роботи.
Насамкінець наведу деякі орієнтовні проблеми для самоос­вітньої роботи вчителів:
психологічні особливості особистості школяра;
 методика і техніка форму­вання загальнонавчальних умінь і навичок учнів;
 дидактичні особливості уроків різних тилів;
 мотивація навчання, фор­мування сталого інтересу до на­вчання;
— оптимальний вибір організа­ційних форм, методів і прийомів навчання;
 реалізація принципів особистісно орієнтованого навчан­ня, принципів розвивального на­вчання;
 психологічні основи індиві­дуального підходу до учнів;
 реалізація виховних можли­востей уроку;
реалізація інноваційних підходів у навчально-виховному процесі;
використання інтерактивних методик у навчально-виховному процесі;
реалізація принципів інди­відуалізації та диференціації на­вчання;
здійснення внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків у процесі навчання тощо.

Немає коментарів:

Дописати коментар