Підвищення дидактичної компетентності педагогів також можливе через професійне самовдосконалення вчителя, що містить такі складові, як самоосвіта, самовиховання, саморозвиток. Але найбільших результатів можна домогтися у тому випадку, якщо професійне самовдосконалення є свідомим, планомірним, охоплює всі сторони особистості й діяльності вчителя, націлене на досягнення якісних змін у діяльності вчителя та її результатах, а також стимулюється й одержує своєчасну підтримку і допомогу з боку колективу, методичної служби школи, а саме методичного об’єднання. У кожного педагога з'являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи неперервне професійне зростання. Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно підвищується професійна майстерність учителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. «Творчість — це виживання», — вказує К. Роджерс.
Таким
чином, творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж. Імідж вчитель
можна створити, займаючись самоосвітою.
Самоосвіта вчителя
базується на певних принципах:
1.Принцип цілісності (системність
самоосвітньої діяльності).
2.Принцип діяльності (практична
спрямованість роботи).
3.Принцип мобільності
(відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
4.Принцип самореалізації
(впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
5.Принцип самоорганізації
(здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
Досконала організація самоосвіти
залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти,
об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки,
ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й
емоційного стану та інших факторів.
Основні
компоненти самоосвітньої діяльності.
1. Стартовий інтелектуальний
потенціал.
2. Мотиви формування безперервної
освіти.
3. Навички самостійного
оволодіння знаннями.
4. Уміння розумової діяльності.
5. Уміння самоорганізації
пізнавальної діяльності.
Особливого значення самоосвітня робота набуває для вчителів сільських шкіл, особливо — мало-комплектних, які часто перебувають у методичній ізоляції. В цих школах неможливо у зв'язку з нечисленністю педагогічних кадрів організувати роботу шкільних предметних методичних об'єднань, а віддаленість шкіл від культурних центрів утруднює надання методичної допомоги вчителям, збільшує інформаційний голод.
Відповідно до діючих нормативних документів, адміністрація школи не повинна вимагати від учителя планування самоосвіти, але не виключає необхідності здійснення контролю за нею з боку адміністрації та громадських організацій.
Необхідною умовою плідної роботи педагогічного колективу є відповідна організації самоосвітньої роботи шкільною адміністрацією, надання постійної практичної допомоги педагогам, а саме:
— створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи;
— організація семінарів для вчителів з питань прийомів і засобів організації самоосвітньої роботи;
— визначення конкретних вимог для вчителів стосовно самоосвіти;
— забезпечення внутрішньо-шкільного контролю за цією ділянкою методичної роботи.
Насамкінець наведу деякі орієнтовні проблеми для самоосвітньої роботи вчителів:
— психологічні особливості особистості школяра;
— методика і техніка формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів;
— дидактичні особливості уроків різних тилів;
— мотивація навчання, формування сталого інтересу до навчання;
— оптимальний вибір організаційних форм, методів і прийомів навчання;
— реалізація принципів особистісно орієнтованого навчання, принципів розвивального навчання;
— психологічні основи індивідуального підходу до учнів;
— реалізація виховних можливостей уроку;
— реалізація інноваційних підходів у навчально-виховному процесі;
— використання інтерактивних методик у навчально-виховному процесі;
— реалізація принципів індивідуалізації та диференціації навчання;
— здійснення внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків у процесі навчання тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар